Година спілкування до дня пам'ті жертв Голодомору

  

Учениця: Могил нема. Могили повтікали.

 Дніпро утік - зосталась лиш вода.

 І вовчі небеса над вовчими віками

 Снують ходу свою. Печальна та хода.

І нипає помазаником Божим

Півправда, півсвобода, півжиття.

І над народом, стомленим та босим,

Панує без'язике небуття...

1-й ведучий. 1933-й рік... Найчорніший час між чорними часами в історії України. У світі не зафіксовано такого голоду, як той, що випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі.

2-й ведучий. Як сталося, що без стихії, без засухи, без війни - в самому центрі цивілізованої Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей?! Що це було?!

1-й ведучий. Ці питання впродовж десятиліть тривожили світову громадськість. Нині ми знаємо, як це сталося..,

2-й ведучий. Нині ми знаємо, що це було.

Разом. Це був більшовицький геноциді Це була безкровна, людоморська війна тоталітарної системи проти українського народу.

1-й ведучий. Війна - задля того, щоб підірвати коріння волелюбної нації, винищити цілий етнос.

2-й ведучий. Війна - щоб зруйнувати віковічні основи народної моралі, витруїти в серцях людяність.

 1 -й ведучий. натомість посіяти в душах страх, жорстокість, підозрілість і неміч духовну.

Разом. Вісім мільйонів зморених голодом дітей України - ось наслідки цієї війни.

1-й ведучий. їм - неоплаканим і невідспіваним, їм - похованим у спільних могильниках...

2-й ведучий. ...Похованим без труни й молитви, позбавленим могили й шани - присвячуємо цей вечір пам'яті і скорботи.

Учень: Цей сніг, як сон, прийшов — розтане.

 З димить і хмару перейде... Весна.

 Село лежить в тумані.

Голодний рік, голодний день.

 Іде — не йде, повзе по мертвих,

 Й хвалити Бога — хоч повезе.

Весняний дух живий — нестерпний

Учениця:До сонця зводить все живе.

Й воно і молиться, і плаче,

Й радіє сонцю і воді.

 Якби він знав, коли б побачив —

 Сини ростуть на лободі.

Сини Радянської держави!

Та знає вождь, усе він зна...

У вус всміхається лукаво:

В Москві весна. Його весна!

Учень:В селі весна повзе на ліктях,

Повзе по мертвих і живих.

В долині сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає зі стріх.

І п'ють опухлими вустами

Оту живицю молоду.

 їм жить і жить, та над полями

Знов ворон каркає біду.

Учениця: Забрали тих, хто із комори

Пашню останню вимітав,

Хто ще активним був учора, -

Сьогодні ворогом ставав!

Голодний рік. Жорстокий світе.

Дай хоч надію для живих.

Весна. І сонце ловлять діти,

Що дзвінко скапує зі стріх

Ведучий. Встановлено не всі імена померлих в роки голодомору, адже очевидців з кожним днем стає все менше і менше…

(Учні називають імена померлих)

Ведучий Кажуть, що смерть однієї людини — це трагедія, а смерть тисяч або мільйонів—це статистика. Жахлива статистика. Світ мав би розколотися надвоє, сонце перестало б світити, земля перевернулася б від того, що було на ній на початку 1930-х. Але світ не роз коловся, і ми зі своїми тривогами, сподіваннями, надіями ходимо по безлічі доріг, що пролягли по цій землі. Серед них—дорога Пам'яті. Пізнавши історію своєї країни, ми майже через 70 років знову ступаємо на неї. Тож давайте хоч і з великим спізненням, але все-таки пом'янемо хвилиною мовчання тих великомучеників нашої історії, які стали жертвами небаченого в історії людства голодомору.

 (Хвилина мовчання.)

Ведучий. Голод охоплював територію з населенням 60 млн чоловік, а число жертв досягло 7,5 мільйона.

(Виступає очевидець голодомору)

Ведучий. У пам'яті народу й нині живе прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю. Н^е всі очевидці голодомору мають сміливість і силу розказати сьогодні правду. А треба розповідати, щоб ми знали! Щоб більше таке ніколи не повторилось. Як ніде, може, стогне земля українська від кісток, похованих без трун у спільних могилах, від зойків закопаних напівживих. Жоден убивця не повинен знайти місця ні на цьому світі, ні на тому.

Ведучий. Кажуть, що історії властиво повторюватися. Наше завдання, щоб таких трагедій ніколи більше не було. Коли ми усвідомимо, що було з нами колись, ми зможемо не допустити жахливих повторень у майбутньому, яке будувати вам. Не може бути справедливості та щастя на муках і смерті. І досі ще болить незаживаюча рана мільйонних втрат, ще й досі хворобливо запалюється пам'ять тих, що дивом залишилися в живих після того жахливого року. Україна досі змиває кров безвинних жертв, оплакуючи своїх синів і доньок. Дуже багато горя пришилося винести нашому народові, який, як ніхто інший, заслужив право на велике й безмірне щастя.