Наш Тарас Шевченко - сонце України

Епіграф:

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом

Мета. Познайомити дітей з життям і творчістю Т. Г. Шевченка. Ввести дітей у світ поезії відомого українського поета. Вчити учнів сприймати зміст поезій на слух. Розвивати в учнів пам’ять, спостережливість, бажання вивчати твори поета. Виховувати любов до рідного слова, до рідної мови, свого краю, природи.

Хід свята

Вчитель

Неначе праведних дітей,

Господь, любя отих людей,

Послав на землю їм пророка —

Свою любов благовістить!

Святую правду возвістить!

Неначе наш Дніпро широкий,

Слова його лились, текли

І в серце падали глибоко!

У кожного народу є великі поети, яких знають і дорослі, і діти. У поляків -  Адам Міцкевич, у  німців – Йоган Вольфганг фон Гете, англійці мають Вільяма Шекспіра, італійці – Аліг’єрі Данте. Росія гордиться своїм Олександром Пушкіним, а ми, українці – Тарасом Григоровичем Шевченком. Все, що з ним пов’язане, дороге нам і рідне.

 «Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури… Доля переслідувала його все життя, та вона не зуміла  перетворити золото його душі на іржу…Найкращий і найцінніший дар доля дала йому аж по смерті – “невмирущу славу і вічно нову насолоду, які приносять його твори мільйонам людських сердець», — так писав І.Я.Франко у “Посвяті»

Звучать фанфари (виходять 4 учнів)

1уч.

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

2 уч.

 Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

3 уч.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

В похилій хаті край села

Над ставом чистим.

4 уч.

 Спасибі, земле, що ти родиш хліб,

Спасибі, земле, що на Україні

Колись давно з убогої хатини

Тарас великий вирушив у світ.

1-ша сторінка журналу «Дитячі роки Тараса»

5 уч.

Року 1814 з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночі, перед світанком в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув вогник, єдиний на все село; народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – великий співець Тарас Шевченко…

І досі сниться: під горою

Між вербами понад водою

Біленька хаточка. Колись

Мене там мати сповивала

Та, сповиваючи, співала…

Сценка 1

Виходить мати Тарасика в українському одязі з лялькою на руках, сідає на стільчик, колише дитину.

Мати: Даю тобі, мій синочку,Тарасику любий,

Щире серце, карі очі і чорнії брови

Дай же йому, Божа Матір, тії благодати,

Всього того, чого матір не зуміє дати.

Ідіть до мене, діти. Ми разом заспіваємо колискову нашому Тарасику, щоб він міцно спав і швидко виростав.

(Діти водять хоровод, співають колискову)

Уч. 6

Тарас був четвертою дитиною в сім’ї Григорія Івановича та Катерини Якимівни. (Ім’я  Тарас перекладається так: здатний на непокору, бунтар, безстрашний.)

Маленькому Тарасові ледь виповнилося два роки, коли пан Енгельгардт перевів родину Шевченків у сусіднє своє село Кирилівку. (Тепер Шевченкове на Черкащині). Тут у Кирилівці, в убогій хатині минуло безрадісне дитинство майбутнього поета. Допитливий і цікавий до всього Тарас не вдовольнявся звичайними забавами своїх ровесників. Його вражало все – люди з їхньою безпросвітною нуждою і ввесь навколишній світ. Він ніколи не тримався хати, а все тинявся по бур’янах, за що його прозвали в сім’ї «малим приблудою».

Швидко промайнув час, підріс наш Тарасик.

Заходить жінка із свічкою, одягнена в селянський одяг.  До неї підходить хлопчик.            

 Хлопчик         Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?            

Мати               Так, синочку, правда.            

Хлопчик         А чому так багато зірок на небі?            

 Мати             Це, людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка,     поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?            

 Хлопчик         Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?            

 Мати               Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.            

 Хлопчик         Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила ясно-ясно.            

Мати               Старайся, мій хлопчику…

Уч 7: Так одного разу навесні на небі спалахнула ще одна яскрава зірочка, зірочка Тараса Шевченка.
Пісня «Зоре моя вечірняя…»

Уч 7. Тарас дуже любив землю, на якій народився. А як можна не любити нашу чудову, прекрасну природу.

Танок «Тече вода з під явора»

Читання віршів про природу:

«Сонце заходить…»

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюся... і серцем лину

В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря.

Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.

Чи ти зійшла вже і на Украйні?

Чи очі карі тебе шукають

На небі синім? Чи забувають?

Коли забули, бодай заснули,

Про мою доленьку щоб і не чули.

«Світає…» (Слайд 8)

…Світає,

Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає...
І нема тому почину,
І краю немає!

«Зацвіла в долині» (пісня) (Слайд 9)

«Садок вишневий коло хати» (Слайд 10)

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Семя вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тільки дівчата
Та соловейко не затих.

Тарас. Переді мною наша бідна, старенька хата з потемнілою солом’яною стріхою і чорним димарем, а біля хати на причілку – яблуня з червонобокими яблуками, а навколо яблуні – квітник. А біля дверей стоїть стара гілляста верба із засохлим верховіттям, а за вербою клуня, за клунею сад, за садом долина, а в долині – тихий, ледь дзюркотливий струмок.

За що, не знаю називають

Хатину в гаї тихим раєм.

Я в хаті мучився колись,

Мої там сльози пролились

Найперші сльози…

Уч.8 Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати.

Там матір добрую мою

Ще молодою у могилу

Нужда та праця положила.

Уч.10. По смерті матері у Шевченка – батька залишилось п’ятеро дітей. Микита, Катерина, Тарас, Ярина та Йосип. З часом батько одружився вдруге з удовою, яка мала трьох своїх дітей. Мачуха була галаслива і недобра, особливо зненавиділа вона непокірного Тарасика. А невдовзі помер і батько. Вмираючи, він промовив пророчі слова:

«Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком; із його буде або щось дуже добре, або велике ледащо: для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе

Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Там батько, плачучи з дітьми,

(А ми малі були і голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині…

А ми розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи –

Носити воду школярам.

Брати на панщину ходили,

Поки лоби їм поголили!

А сестри! Сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!

Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені 13 минало…»

     Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Сценка3

 Оксана Чом же плачеш ти? Ох дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас Еге ж, малярем.

Оксана І ти розмалюєш нашу хату?

Тарас Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо. Я буду таки малярем.

Оксана Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята!

Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий. Вони ж питочки хочуть!

2-га сторінка журналу «Шевченко – художник»

Уч.11 Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

Хоче малювати, прагне він до знань,

Та за це багато зазнає знущань.

Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші про людську біду…

Уч.12 Зустріч в Петербурзі з земляком-художником Сошенком круто змінило долю Шевченка. Він познайомився також з байкарем Гребінкою, художниками Брюловим, Венеціановим, з  поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі. Брюлов вирішує написати картину «Портрет Жуковського» і продати її. За портрет було виручено 2500 карбованців. Так 22 квітня 1838 року був викуплений з кріпацтва Т. Шевченко.

Перебуваючи далеко від Батьківщини Тарас Григорович ніколи не забував «милу Вкраїну», «Дніпро і кручі». Не міг забути, як тяжко живуть люди в панській неволі. Він не міг нічим зарадити їм, але в своїх віршах описував становище селян, співчував, висловлював глибокий  біль до бідних людей.

Вірш «І виріс я на чужині». (Слайд 15)

І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї:
То одинокому мені
Здається – кращого немає
Нічого в бога, як Дніпро
Та наша славная країна…

3-тя сторінка журналу – «Т.Г.Шевченко – борець за волю народу»

Уч.14 Царю та його оточенню не подобались такі вірші. За бунтарські вірші 33 річного Тараса забрали в солдати і вислали на острів Мангишлак. Там він провів 10  страшних років. І хоча йому забороняли писати і малювати, але він, ховаючись, продовжував складати вірші і писати малюнки.

Та малює й пише він таємно там.

Гнівно його вірші страх несли панам.

Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухайте як ніжно і тужливо звучать його пісні.

Уч.15  Служба в солдатах сильно підірвала здоров’я великого Кобзаря. 9 березня 1861 року Т. Шевченку виповнилось 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. У неділю 10 березня 1861 року о п’ятій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, Шевченко охнув і впав. Так перестало битися серце Тараса Шевченка.

(Слайд 20) Відео №5

Поховали його спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі, у вівторок на масляну. Народу було дуже багато. Домовину поета несли студенти. 22 травня 1861 тіло Шевченка було перевезено в Київ, а потім - в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав Тарас у своєму поетичному заповіті.

Учень читає «Заповіт» (Слайд 21)

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

4-та сторінка журналу  - «Ми тебе не забудемо, Тарасе»

Уч.16  Справді, боялись пани та вороги Шевченка живого, а ще більше боялись мертвого. Бо Тарасова могила збирала тисячі народу, а народ – страшна сила.

Минуло 200 років з дня народження славного сина України, але люди пам’ятають Шевченка, читають його вірші, співають пісні і цим висловлюють свою шану Великому Кобзареві.

1-ий учень У старій хатині

Кріпака колись,

В тихий день весінній

Хлопчик народивсь.

2-ий учень У тяжкій неволі

Ріс малий Тарас.

Він не вчився в школі,

Він ягнята пас.

3-ій учень Вмерли мама й тато...

Сирота – в дяка.

Тут була в хлоп’яти

Грамота гірка.

4-ий учень В пана – бусурмана

В Петербурзі – дім.

Кріпаком у пана

Був Тарас у нім.

5-ий учень Хоче малювати

Прагне він до знань -

Та за це багато

Зазнає знущань.

6-ий учень За ясну свободу й

Світло майбуття –

Він віддав народу,

Все своє життя.

Уч.17.

Тарасе, наш Кобзарю, всюди                   

Проходиш нині ти, як свій,

Тебе вітають люди

На всій Україні моїй.

І дорослі й діти шанують геніального українського поета, художника, борця за справедливість і завжди будуть пам’ятати його заповіти.

Уч.18.

Я маленька українка,восьмий рочок маю,

А про Тараса Шевченка вже багато знаю.

Він дитя з-під стріхи,він в подертій свиті,

Він здобув нам славу,як ніхто на світі.

А та наша слава не вмре, не загине.

Наш Тарас Шевченко – сонце України.